}); -->

Батьківська криниця. 3 кл. Матяш Е.М.

 

 

БАТЬКІВСЬКА КРИНИЦЯ

Мета.Познайомити дітей з символами українського народу.

            Формувати    уявлення про те, як шанобливо і бережливо ставилися наші предки до криничних джерел.

            Виховувати гуманне ставлення до природи та почуття болю за ті збитки, завдали їй люди.

Обладнання.  Криниця, українська хата, тин, лавочка, глиняний кухлик, глечики, деревця, відеречка.

 

Зал святково прикрашений, на передньому плані макет української хати, криниця.

Звучить пісня «По той бік гора».

 

1 –а ведуча.  Відома  істина: людина може значно більше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерельці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам.

Здавна в народі кажуть: яка криниця  - такий і господар, який поріг – така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити  багатою фантазією. І особливо це стосується криниць – цих найсвятіших міст. Як тут не згадати прекрасний народний звичай.  Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерел  і незвідь – ким їхню невгамовну течію прихорошено турботливими руками…

Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність – вода завжди залишається чистою.

2 – а ведуча. З смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво – музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба.  На фронтончиках – різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено різьбою або художніми розмальовками.

А яка криниця без зелені?  Традиційно обіч них висаджували калину. Це дерево не тільки прикрашає місця, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба с квітами сусідитиме чи проляже  вузький з природного каменю пішник, стоятимуть чепурненька лавка, відерце й полив’яний  кухлик.

Криниця в нашому обійсті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.

Звучить пісня «Тихо над річкою».

1 – а ведуча. Той, хто був мандрівником,  подорожнім, знає, як стрепенеться від радості серце, коли побачиш обіч шляху, степової чи лісової стежинки надпис: «Джерело». З вдячністю згадаєш тоді людину, яка подбала про те, щоб і «кринка» джерельця була чистою, і росли біля нього берізка, верба чи калина, а поруч висів дзвінкий глиняний кухлик. Вип’єш отієї «добриводи» і станеш бадьорішим, готовим іти далі!

2 – а ведуча. Так, джерела, струмки – окраса землі, справжнє диво. Та не тільки краса і диво. Вони – невтомні трудівники: озеленяють, вічно омолоджують наші луги, поля, ліси, поповнюють їх щедродайність (існує порівняння: «як з води росте»). Тому нині усе частіше кажемо: крапля води дорожча за алмаз. Справді, чиста вода потрібна людині, як повітря і хліб, вона – колискам усього живого на землі. Але в останні роки вчені б’ють  тривогу: її стає все менше. Усі мусять усвідомити: турбота про воду – це турбота про життя. Тому кожна людина зобов’язана ставитись до запасів цієї простої і в той же час дивовижної рідини з такою шаною, як і до хліба, пахучого короваю. В народному уявленні вони злиті воєдино. У весільній пісні співається:

                     Ой раю, мій раю,

                     Пшеничний короваю –

                     Семи стогів пшениця,

                     Семи криниць водиця.

Приємно стає на душі , коли бачиш річку, ставок, озеро повноводними, чистими. Але щоб вони були такими, слід невсипущо берегти водні «жили».

Музика.

1 – а ведуча. Вслухаємось у мелодію струмка: то пісня життя. Вслухаймось у перекази, історичні свідчення: скільки відомих подій, поетичних звичаїв пов’язано з криницями. То і краса життя, і його глибинні корені.

Сценка.

Тато. Збігай – но до криниці й принеси холодної води – в горлі геть пересохло!

Хлопчик збирається йти, але мама заперечує.

Мама. Й оце ти, чоловіче, будеш, розігрівшись, пити джерелицю? Краще я тобі з хати принесу.

Приносить склянку теплої каламутної води. Тато хоче пити, але…

Тато. А чому вода така каламутна?

Мама. В нашій криниці води мало, якщо не піде дощ, води не буде.

Бере палицю і каламутить воду в криниці, примовляючи: «Ой, дощику – накрапайчику, накрапай! Чорну хмару на наше село наганяй, наганяй!».

Тато. Ет, бабські вигадки, забобони. Каламутить воду, хоче так дощ накликати на село.

Мама. Ввечері треба йти до річки по воду, полити грядки. (Виходить)

Тато. Треба копати нову криницю.

Василько. Тату, а як знаходити місце для криниці, де вода буде, щоб криницю викопати.

Тато. Запитай у дідуся, він краще знає. (Виходить)

Дідусь. Село наше здавна славилось гарними криницями, бо жили в ньому люди, що вміли різними способами віднаходити криничні джерела. Мені ще мій дідусь розповідав, що мешкали в центрі села, біля церкви, два товариші Іван та Микола. Ото вони й знали, як шукати ті джерела. Робили це за допомогою  двох вербових прутиків. Брали їх у правицю й обстежували ті місця, де ріс най густіший спориш. Якщо листочки на прутиках тягнулись до землі– можна на тому місці копати криницю.

Або на облюбованих місцях розкладали сніпочки житньої соломи. На заповітне місце вказував найвологіший сніпок. Те чаклування доводилось повторювати кілька ночей підряд, переходячи з одного місця на інше, а щоб не всі сніпки проймалися вологою, то ночі для цього обиралися безросяні.

Бабуся.  Перед тим, як викопати криницю, відбувалося ритуальне дійство. Коли місяць набирав силу, обрана гуртом жінка кидала в копанку волошку, а дідусь накривав її капелюхом (аби нечистий воду не каламутив, лихі страсті в чоловіків не будив). Чотири кращих господарі починали з чотирьох кутів копати, відкидаючи глину на «штири дороги», щоб пересікти хід до неї усяким руйнівним силам. У викопану криницю кидали хрестик з воску, освячений Йорданом, сипали свяченого маку. Біля криниці садили вербу або калину, а під  вербою робили лавочку.

                                        (Пісня «То не я стояла , мамо»)

1 – а ведуча. Воду глибоко шанували наші предки. Особливу велику магічну силу, вірили вони, мала так звана «непочата вода», набрана в криниці до схід сонця. У ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею  напували корів, щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися лихого ока.

2 – а ведуча. Здрастуй, водо Уляно, колодязю Аврам і джерело Борисе, так на ім’я зверталися до води, перш ніж попрохати зцілити недугу, забрати  лихо, принести щасливе кохання.

Бабуся. Ти ж, вода Уляна (гадає), проходила землями, новими ключами і входила і море, піски і каміння, і коріння, то я прошу тебе, благослови мене сеї води морської набрати для помочі моєї…

Водо Єлено!  Очищаєшь луги і береги, очисть мене від усього злого, болісті і слабості (народні заговори).

1 – а ведуча. Копати криницю – то не тільки довбати глину або пісок у землі, відрами чи цеберками його продавати. Копати криницю – то значить любити, сватати дівчину.

(Пісня «Копав, копав криниченьку»).

В огороді криниченька некопаная,

А де ж моя дівчинонька несватаная.

В огороді криниченька викопаная,

А де ж моя дівчинонька висватаная.

Таки пустила мати свою дочку до криниці, стала та господинею  в хата, проводжала чоловіка на колодязьну роботу тихим словом: «Бережись».

А бабусі раяли дівчатам: «Хочете до старості бути красними і гожими? То як почуєте перший весняний грім, біжіть до наших криниць, студеною водою вмивайтеся, червоною хустиною обтирайтесь. Немає близько криниці – біжіть хоч і до річки».

А господарям, бувало, нагадували: «Щоб вам щасливо велося в житті в новій хаті, то викопайте сім криниць у полі».

(Пісня «Ой у полі криниченька»)

2 – а ведуча. Воду, освячену в церкві на Водохреща і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею святили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли уперше вносили із зимовника, вживали від зурочення.

1 – а ведуча. Біжуча вода – у струмку чи річці – могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі. За повір’ям, є ще таке, хвилина в ніч на Новий рік, вся вода  у колодязях перетворюється на вино і, як розповідали бувальці, дуже смачне.

                (За сценою крик дітей, обливаються водою)

1 – а дитина. А давайте пограємось в «Подоляночку»

                               (Пісня «Подоляночка»).

2 – а дитина. А я знаю таку легенду.

Всі. То розкажи.

2 – а дитина. Жив один дід із бабою старі – старі. От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив, ходив і нічого не вбив. Аж дивиться – криниця. Він напився води, а тоді ще й умився і став молодим. Тоді він відразу ж додому.  Баба його насилу впізнала. Дід і бабу послав, щоб теж умилася й помолоділа. Баба зраділа. Побігла й нема. Дід чекав, чекав, а баби все нема та й нема. Пішов він тоді до криниці її шукати. Прийшов до криниці, нема, тільки якась дівчина цяцьками грається… А тож була його баба. Як прийшла вона до криниці, та й допалася умиватися, то вмивалася, аж поки дитиною не стала.

1 –а дитина. А хто з вас знає більше приказок та прислів’їв про криницю?

·     До доброї криниці стежка утоптана.

·     З глибокої криниці холодна вода.

·     Криниця – і та всихає.

·     Не брудни криниці, бо схочеш водиці.

·     Не плюй у криницю, бо з неї ще будеш пити водицю.

·     Не знаємо ціни водиці, доки не висохла криниця.

·     Треба нахилитися, щоб води напитися.

·     Де кінчається вода, там кінчається земля.

Мама. Діти, а чи знаєте ви як називається така криниця?

2 – а дитина. Знаємо, криниця – журавель.

Мама. А чому так називається, знаєте? Тоді слухайте, що я вам розповім.  Між людей ходить така легенда.  Колись, у сиву давнину, мале хлоп’я загубилося у лісі. Воно заблукало і захотіло пити.  Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю.  Він зовсім знесилився і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись – в небі з’явився  журавель. Він спустився біля криниці і, нахиливши свою довгу шию, дістав з неї води. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У хлопчика прибуло сили і він знайшов стежку додому.  Після того випадку люди в пам’ять про доброго птаха стали робити криниці, схожі на журавлів. І називають їх криницями – журавлями.

Читець.

Із криниці – студениці,

Що під вишнями в саду,

Я водиці – льодяниці

У відерце наберу.

(Тримає  руках відерце).

Дам напитись, освіжитись

Я малятам в холодку

Їм водиця – льодяниця

Буде завжди до смаку.

          (П’є воду)

(Дитина тихенько підходить, пирскає водою на всіх, діти втікають).

1 – а ведуча. Невмирущою називають криницю. І ми розуміємо: вона невмируща, поки оточена людською турботою і любов’ю.

2 – ведуча. «З голубого струмка починається ріка», - залюбки співають дорослі і малі. Справді, наші великі водойми починаються з малого: озера, ріки – із струмків, струмки – з джерел. Піклуватися про них – значить піклуватися про красу Батьківщини, берегти загальнонародне вбрання.

Читець.

Криниця воду кликала,

Щоб та десь не пропала.

Не дай – бо, доле, зникнути

Пісням, що мати наспівала.

Не дай з добром забути,

З яких джерел я воду п’ю,

Щоб пам’ятати, не забути

І на якій землі стою.

1 – а ведуча. Кажуть люди, скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. І якщо вам доводилось бачити, як падає додолу небесниця, знайте – то десь замутилось джерело. Отже, дорогі друзі, щоб не згасали зірки, оберігайте живі батьківські криниці.

(Пісня «Дзвони батьківських криниць»).