}); -->

МОЯ БАТЬКІВЩИНА - УКРАЇНА

Моя Батьківщина


Моя Батьківщина – Україна. Не любити цю землю і людей, що живуть на ній, - не можливо! Мій край – це Чорне і Азовське моря, Карпати і Полісся, синьоокі озера Волині, південні степи Криму, терикони Донбасу, Дніпро-Славутич.
         Батьківщина – це те місце, де народилася людина, де промайнуло її дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою.
         Батьківщина – це рідний дім, де завжди з любов’ю чекають нас наші рідні.
         Батьківщина – це стежка, по якій ти пішов до школи.
         Рідна моя Україна, земля зі славною багатовіковою історією і мудрими, талановитими людьми.
         Я пишаюся тим, що моя Батьківщина стала рідною землею для тисяч росіян, білорусів, поляків, чехів, євреїв, румун, греків, татар та інших народів.
         Україна… Вона в усьому, що нас оточує: у місяці, в зорях, у дорозі додому, у кожному струмочку, в деревці, у камінчику, у травичці, де «садок вишневий коло хати».
         Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу й незалежність. Це славні лицарі Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Устим Кармалюк, які віддали своє життя за щастя народу.
         Це відомі всьому світові діячі української культури Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Довженко, О.Гончар, М.Лисенко, М.Заньковецька та багато інших.
         Україна – це й рідна мова. Маленька дитина ще у сповиточку чує рідну мову від матері та промовляє за нею перші ніжні слова. Це ті слова, які проказувала ще в глибоку-глибоку давнину над колискою прабабуся. І саме ці слова наповнені почуттям, мов квітка нектаром.
         Наша українська мова мелодійна та неповторна тому, що увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Наша мовна традиція сягає далеких докняжих  часів. А в Київській Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Повсюдною потребою стали школи, виникли друкарні, і видавались не лише духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати.
         Але скільки заборон довелося зазнати українській мові, починаючи від імператорського указу Петра І 1720 року! 18 липня 1863 року циркуляр Валуєва переконував, що не існує «ніякого малоросійського язика», а Ємський указ 1876 року виніс смертельний вирок українській мові. Скасовувалися і виганялися з ужитку такі рідні до болю слова, як Україна, козак, Запорізька Січ…
         ХІХ століття, означене в історії цивілізації як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося лютою зимою для нашої України. Українська мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі народу – німих рабів – уже стояло слово Тараса Шевченка. Українське слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за засудженими, але відроджувалось, і доки в народу залишалася мова – його серце знову оживало й сміялося.
         Мова наша українська – це золотий запас душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським:
 
                      Вона, як зоря пурпурова,
                      Що сяє з небесних висот,
                      І там, де звучить рідна мова,
                      Живе український народ.
 
         Україна – це українська пісня – одне з найцінніших надбань українського народу.
         Коли вона звучить, серце не може залишатися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Літні люди бува говорять: «Наші серця від болю й випробувань скам’яніли, ніщо їх вже не зворушить. А почуємо українську пісню – плачемо. Вона – як молитва...». Важко щось додати до цих слів.
         Пісня має великий вплив на наше життя, вона супроводжує нас від дня народження до дня смерті. Тому вона є нев’янучою окрасою духовної культури нашого народу. Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити повнокровне духовне життя людини. В ній повсякчас можна почути рідний серцю голос Батьківщини, уловити відлуння своїх інтимних почуттів і таємних дум, слово мудрої поради і тихої ласки.
         Україна – це багатостраждальна земля, опалена пожежами війн середньовіччя, жахливими пожарищами Великої Вітчизняної війни, пекельним полум’ям Чорнобиля. Чи не тому вона нам така рідна, дорога?
                       
                          Рідну, добру, у крові умиту
                         Я тебе нікому не віддам.
 
         Ці поетові рядки звучать в унісон із моїми думками. Задумуюсь над твоєю долею Україно, сягаю думкою у глибину віків і щиро співчуваю тобі. Наділена багатою землею, омита живлющими водами могутнього Дніпра, та так багато бачила лиха.
         Твоїми полями неслися орди половецьких і татаро-монгольських завойовників, ти спливала кров’ю порубаних у січі запорожців, умивалася сльозами багатостраждальних сиріт. По твоїй землі ходив, топтав твій цвіт фашистський чобіт. Сотні твоїх міст і сіл багато разів були спалені і знищені, але ти вставала із руїн, відроджувалась як птиця Фенікс:
                     
                         Та з пожару щораз лазуровим вінком
                         Виникав твій могутній, співучий твій Київ.
         Нашу рідну землю, що здобула нарешті свою незалежність і будує державу, ми – молоде покоління – маємо берегти й любити, як писав В.Сосюра:
 
                            Любіть Україну у сні й наяву,
                            Вишневу свою Україну,
                            Красу її вічно живу і нову,
                 І мову її солов’їну.

 
         Ця любов не повинна бути бездіяльною. Слід зробити все, щоб  примножувати багатство і красу рідної землі, трудитися для зростання добробуту своєї Вітчизни.
         За рідну Україну завжди вболівали її справжні патріоти. Прикладом такого патріотизму для мене є Т.Г.Шевченко, який для визволення України зробив «більше, ніж десять переможних армій». А як пристрасно він молився за неї:
                           
                              Я так її, я так люблю
                            Мою Україну убогу…
 
         Найдорожчим для людини є те місце, де вона народилася.
         Мій зеленокудрий Алчевськ! Як я люблю тебе! Ти прекрасний і навесні, і влітку, і в пору золотої осені, коли буйна рослинність виграє своєю чарівною красою. Мені так радісно на душі, що це ж мій світ, світ моїх батьків у цьому дорогому серцю місті. А грудочка рідної землі з Алчевська найсвятіше для мене.
         …Дивлюсь на грудочку простої землі і бачу багато цікавого. Ось ніжний слабенький паросток клена, якому дала життя земля, а поряд заржавілий зігнутий осколок – слід, залишений війною, адже наша земля не лише животворна, вона покроплена кров’ю тих, хто боровся за неї. Земля дає нам всім життя: і рослинці, і людині. У землі містяться всі багатства. Недаремно люди, коли йдуть у далекі краї, то беруть з собою грудочку рідної землі.
         Рідна моя земля – це наша Україна, з її славною героїчною історією, але й трагічною долею. Нам, українцям, всім серцем потрібно любити й гордитися своєю найпрекраснішою матір'ю.